Веб-сайт Центрального виконавчого комітету політичної партії "Вперед, Україно!"

В П Е Р Е Д,   У К Р А Ї Н О !

 на головну

28.02.2005

 

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

 

 

за період з 1 по 30 квітня 2004 року

 

 

   За період з 1 по 30 квітня 2004 року в Верховній Раді України було обговорено та прийнято такі суспільно важливі закони:

 

6 квітня 2004 року прийнято:

 

Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”

 

Коротка анотація:

Законом передбачається, що вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі (стаття 2), а обраним сільським, селищним, міським головою вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувалися в цьому окрузі (стаття 73).

Примітки:

Представники “Вперед, Україно!” Віктор Мусіяка та Володимир Сівкович не голосували за згаданий закон, оскільки вважають, що:

-    запровадження пропорційної системи виборів на рівні місцевих виборів є неприйнятним для політичної системи України, оскільки, така система може призвести до домінування однієї, або двох партій в місцевих виборних органах влади;

-    на місцевому рівні в органи  самоврядування мають обиратися гідні люди, незалежно від партійної належності чи безпартійні;

-    законом передбачається зведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад сільських, селищних, міських голів в одному законі, що є юридично неприпустимим, оскліьки Республіка Крим – Автономія, яка має власну Конституцію, а отже контитуційні закони, до яких відноситься і згаданий закон, повинні прийматись для Автономної Республіки Крим окремо від законів про вибори для інших територіальних громад України;

-    щодо виборів сільського, селищного чи  міського голови, то ця посада є єдиною в своєму роді (на відміну, скажімо, від депутата місцевої ради) і до того ж вищою посадовою особою місцевого самоврядування, яка обирається населенням села, селища чи міста. Тому неприпустимим є обрання такої посадової особи відносною більшістю голосів, яка може у конкретній ситуації скласти 20, 15 чи навіть 10% виборців, які взяли участь у голосуванні.

 

8 квітня 2004 року не прийнято:

 

Проект Закону України “Про внесення змін до Конституції України” (“4105)

Примітки:

Народні депутати України В.Мусіяка та В. Сівкович не голосували за цей проект закону, оскільки вважають, що прийняття його як закону не сприятиме переходу України до парламентсько-президентської системи правління, а навпаки, може призвести до значного дисбалансу між виконавчою та законодавчою гілками влади.

Так, зокрема, Народний депутат, Голова Політичної партії “Вперед, Україно!” Віктор Мусіяка, здійснив юридичний аналіз згаданого документу ще перед голосуванням за проект закону №4105 і розповсюдив його серед депутатів.

Повний текст правового висновку В. Мусіяки  на проект №4105 розміщений на сайті Інтернет-видання “Версії” (адреса тексту: http://www.versii.com/material.php?pid=7105), а його скорочений зміст подається нижче:

“Остаточне прийняття проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (№4105) в схваленій раніше редакції здатне привнести значний дисбаланс у відносини основних суб'єктів державної влади замість очікуваного їх врівноваження.

 Відомо, що основними умовами участі лівих в голосуваннях за проект змін до Конституції під №4105 були прийняття, підписання президентом і опублікування Закону "Про вибори народних депутатів України", а також збереження в тексті проекту змін до Конституції в ст.81 положень про імперативний мандат депутата, щодо чого Венеціанська комісія висловила своє занепокоєння.

Цими положеннями передбачено дострокове припинення повноважень народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу (виключення) народного депутата України зі складу такої фракції. Повноваження народного депутата України в цих випадках будуть припинені достроково навіть не за рішенням суду, а "на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення". Особливо зловісно на цьому фоні виглядає зміст ч.3 ст.82 Закону України "Про вибори народних депутатів України": "партія (блок), яка висувала кандидатів у депутати, включених до її виборчого списку, що взяв участь у розподілі депутатських мандатів, може прийняти рішення про виключення кандидата у депутати, який за підсумками результатів виборів... вважається не обраним, зі свого виборчого списку". Таким чином, завершено створення надійного механізму "парламентського кріпацтва": закриті партійні списки, право "пересувати" по непрохідній частині списку "потрібних" кандидатів ближче до прохідної межі; можливість позбавляти депутатів мандату (при відсутності визначених Конституцією підстав виключення народного депутата України зі складу фракції) і автоматична заміна такого депутата новим кандидатом. Партійні лідери стають господарями парламенту. На цьому фоні розширені повноваження Верховної Ради перетворюються в додаткові можливості партійної еліти впливати на всю систему влади.

В контексті ідеї зміни системи державної влади важливим є встановлення (ст.83 Конституції України) обов'язку депутатських фракцій створювати протягом одного місяця з дня першого засідання Верховної Ради України коаліцію депутатських фракцій. Такий же обов'язок покладається на депутатські фракції протягом місяця з дня припинення діяльності вже існуючої коаліції фракцій у Верховній Раді України.

В новій редакції Конституції рівень унормування діяльності Верховної Ради України знижено до Регламенту Верховної Ради України, який передбачається затверджувати постановою Верховної Ради України. Конституційний суд України, надаючи висновки до законопроекту №4105, випустив з виду вимоги статей 6 та 19 Конституції України щодо врегулювання діяльності законодавчої влади виключно законами і Конституцією.

Серйозним стимулом для ефективної діяльності парламенту є розширення підстав для його розпуску (ст.90 Конституції України). Такими підставами є: несформування коаліції депутатських фракцій (відповідно до ст.83 Конституції) протягом одного місяця; не сформування протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету міністрів України нового персонального складу Кабінету міністрів України; коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається президентом України після низки консультацій з керівництвом парламенту. Доречним є нагадати, що повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради та президента України. Тому немає загрози розпуску парламенту при введенні змін до Конституції України через 4 місяці з дня їх прийняття, як це передбачено прикінцевими положеннями законопроекту.

Сьогодні в Верховній Раді України функціонують депутатські фракції і депутатські групи (глава 4.2 Регламенту Верховної Ради України). Депутатські фракції створюються на основі об'єднання представників конкретних політичних партій – народних депутатів України. Депутатські групи об'єднують народних депутатів України незалежно від їх партійної приналежності (в т.ч. безпартійних, "мажоритарщиків", "списочників"). Після набрання чинності законом №4105, легітимними залишаються виключно фракції, створені на основі об'єднання депутатів-представників політичних партій (блоків політичних партій), які подолали встановлений законом виборчий бар'єр. Депутатські групи мають бути розформовані, а народні депутати, що входять сьогодні до складу цих груп, повинні стати членами вже існуючих фракцій, або мають створити нові фракції на базі представників партій, що входять або входили до виборчих блоків партій. Відсутність в "прикінцевих положеннях" вказівки на терміни і порядок вирішення цієї проблеми здатна створити не просто внутрішню напругу в депутатському середовищі. Ця обставина здатна реально розвалити вже існуючу "коаліційну більшість" на фоні такого ж реального права у президента розпускати дезорганізований парламент.

Успіх переходу до парламентсько-президентської форми правління значною мірою залежав від визначення остаточного статусу президента України. На жаль, саме ця політична фігура з визначеними для неї повноваженнями стає "троянським конем" на владному подіумі. Ініціатори остаточної редакції проекту №4105 постійно декларували начебто послаблення статусу глави держави на фоні гармонійного перерозподілу усіх владних повноважень між законодавчою та виконавчою владами. Що ж в результаті маємо? Дійсно, президента позбавлено права призначати прем'єр-міністра, Кабінет міністрів в цілому і глав адміністрацій. Але у президента з'явилося багаторічно бажане право реального розпуску парламенту на основі тепер вже абсолютно реальних підстав. З іншого боку, президент залишився за "бронею" незміненого механізму імпічменту, який не може бути застосований. Чи можна вбачати в цьому баланс повноважень? У президента збереглося право вето щодо законів, які приймає парламент. Глава держави вносить до Верховної Ради подання про призначення міністра оборони, міністра закордонних справ, голови Служби безпеки України. Це право президента зовсім недоречне в умовах парламентсько-президентської республіки: Кабінет міністрів в цілому має формуватися Верховною Радою за поданням прем'єр-міністра, що забезпечило б єдність всього Кабінету, і постановка питання про відповідальність Кабінету міністрів, навіть у зв'язку з діями "силовиків", буде сприйматись природно. Щодо Кабінету міністрів у президента є ряд значних важелів, котрі він може задіяти в будь-який момент. Так, пунктом 22 ст. 106 проекту№4105 Президенту дозволено призначати вже половину (а не третину) складу Конституційного суду. Ця обставина викликала негативну реакцію суддівської спільноти, позбавленої права на призначення третини складу Конституційного суду. Цей факт був відзначений і Венеціанською комісією. В якому ж сенсі може розглядатися право на призначення половини складу Конституційного суду як механізм впливу на Кабінет міністрів? Справа в тому, що в п.15 ст.106 закріплено право президента України "зупиняти дію актів Кабінету міністрів України з мотивів невідповідності Конституції і законам України, актам президента України з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності".

Таким чином, у президента є дієвий механізм впливу на будь-які рішення Кабінету міністрів з посиланням на їх невідповідність не тільки Конституції, а й законам і навіть актам самого президента. При половині складу Конституційного суду, призначеного президентом, він зможе серйозно дезорганізувати і дискредитувати виконавчу владу. Збережено положення п.18 ст.106 Конституції про те, що президент очолює Раду національної безпеки і оборони України. Відомо, що склад Ради в окремій частині формується особисто президентом. Повноваження Ради національної безпеки і оборони надзвичайно широкі. Її рішення оформлюються указами президента, обов'язковими для виконання усіма. На царині діяльності Ради можуть виникнути специфічні засоби впливу не тільки на діяльність Кабінету міністрів, а й на всі владні структури, всі сфери суспільного життя.

Статус Кабінету міністрів України в новій редакції Конституції України (№4105) змінився суттєво. Перш за все, закріплено новий порядок формування Кабінету міністрів. Основне – прем'єр-міністр України і весь склад Кабінету міністрів, керівники центральних органів державної влади призначаються Верховною Радою України. Цей порядок виражає зв'язок представницького органу державної влади з вищим органом виконавчої влади. Сьогодні створюється єдина система виконавчої влади шляхом надання повноваження по призначенню глав адміністрацій Кабінету міністрів. До речі, боротьба за право призначати цих суб'єктів влади обумовлена особливим статусом глав адміністрацій, наділених неконституційними повноваженнями.

Від президента до Кабінету міністрів передане повноваження утворювати, реорганізовувати і ліквідовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Такий перерозподіл повноважень створює можливості для неконтрольованого розширення кількості міністерств та інших органів виконавчої влади на розсуд самому Кабінету міністрів. Логічним було б передбачити це право за Верховною Радою України, або ж залишити його за президентом України, оскільки реалізований підхід не відповідає принципу поділу влад і звичайному здоровому глузду. Створена небезпека неконтрольованого "розбухання" державного апарату.

Закріплення за Прокуратурою України повноважень по "нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами" (п.5 ст.121) – це, безумовно, складова загального нагляду хоча і за діяльністю владних органів і їх посадовців. В поєднанні з правом президента призначати і звільняти генерального прокурора цей механізм також може бути використаний в боротьбі з політичними опонентами. Викладене дає підстави для висновку про неприйнятну роль президента в системі влади з наявним набором повноважень. Це ще одне свідчення необхідності переходу до реальних, класичних форм парламентсько-президентської республіки з відповідними повноваженнями президента.

 

Народний депутат України Володимир Сівкович висловив свою позицію щодо голосування по законопроекту внесення змін до Конституції на власному сайті

(адреса: http://www.sivkovych.com.ua), де заявив, зокрема, наступне:

 

Під час вчорашнього голосування за конституційні зміни совість і справедливість перемогли підлість і хабарництво. Результат вчорашнього голосування за конституційні зміни повинен стати доброю наукою тим, хто намагається застосовувати до депутатів силу і підкуп. Адміністративний тиск і корупція не можуть бути альтернативою політичним домовленостям та компромісам.

У деяких коментарях моя відмова від участі у голосуванні трактується як нерозуміння за який саме законопроект потрібно було голосувати, або як недисциплінованість.

Хочу заявити, що відмова від участі у голосуванні мотивувалась моєю свідомою громадянською та політичною позицією. Я підтримую ідею щодо чіткого розподілу повноважень між різними гілками влади. Але я проти затвердження такого розподілу під тиском, без обговорень та з порушенням чинних процедур. Метою змін до Конституції повинна бути демократизація суспільства і знаходження компромісу між різними політичними силами. Результатом вчорашнього голосування навпаки могли стати суспільний розлад заради монополізації влади окремими групами політиків. Я готовий підтримати конституційні зміни у тому разі, коли вони стануть результатом повноцінної, а не опереткової суспільної дискусії та політичного порозуміння”.

 

 

9 квітня 2004 року:

 

Прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов`язкового державного соціального страхування".

 

Коротка анотація:

Законом пропонується внести зміни до деяких законів України з питань загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо підвищення рівня соціальних гарантій, уточнення окремих положень законодавства та визначення розміру резервування  коштів фондів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, необхідного для фінансового забезпечення застрахованих осіб, у розрахунку на 15 днів.

Примітки:    Народні депутати Віктор Мусіяка та Володимир Сівкович цілком підтримали  законодавчу  пропозицію,  спрямовану на підвищення рівня соціальних гарантій та усунення деяких неузгодженостей законодавства України з питань  загальнообов`язкового державного соціального страхування.

 

 

20 квітня 2004 року:

 

1. Прийнято Закон “Про ратифікацію Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон”

 

Коротка анотація:

Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон” розроблено Міністерством закордонніх справ України на виконання доручення Кабінету Міністрів України №8217 від 11.02.2003 року грунтуючись на положеннях Конституції України, Закону України “Про державний кордон України” та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.

Предметом правового регулювання Договору є створення правових засад для визначення державного кордону між Україною та Російською Федерацією.

Примітки:

Народні депутати Віктор Мусіяка та Володимир Сівкович голосували “за” цей закон, оскільки вважають, що набуття чинності Договором та його практичне застосування у двосторонніх відносинах двох держав дозволить остаточно врегулювати питання проходження українсько-російського державного кордону і безумовно сприятиме подальшому зміцненню дружніх, добросусідських відносин між Україною та Російською Федерацією, дозволить ефективно боротися з незаконною міграцією, транспортуванням наркотиків, контрабанди тощо.

 

2. Прийнято Закон України про ратифікацію Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

 

Коротка анотація:

Поданим на ратифікацію Договором закріплюється статус Азовського моря і Керченської протоки як історично внутрішніх вод України та Російської Федерації, встановлюється свобода судноплавства для торговельних суден та військових кораблів, а також інших державних суден     під     прапором     України     або     Російської     Федерації,     що експлуатуються в некомерційних цілях, а також встановлюється порядок допуску кораблів третіх держав до акваторій Азовського моря та Керченської протоки. Договором передбачено, що українсько-російське співробітництво у галузі судноплавства, рибальства, захисту морського середовища, екологічної безпеки, а також пошуку та рятування в Азовському морі та Керченській протоці регулюватиметься  шляхом укладення, у відповідних випадках,  нових домовленостей між Україною та Російською Федерацією.

 

Примітки:

Народні депутати В.Мусіяка та В. Сівкович не голосували “за” цей договір, оскільки вважають, що врегулювання питання про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки повинно врегульовуватись не на основі визнання Азовського моря внутрішнім морем, оскільки цей статус не дає можливості для Україні в повній мірі використовувати акваторію Азовського моря для власних потреб, натомість, створює небезпеку домінування Російської Федерації в цьому регіоні, і, як наслідок, втрату контролю України над Керченською протокою.

 

3. Прийнято Закон України “Про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору”.

 

Коротка анотація:

Угода про формування ЄЕПпередбачає поетапну інтеграцію економічних систем України та учасників договору, до яких окрім Російської Федерації відноситься Казахстан, Киргизська Республіка та Білорусь. На першому етапі пропонується утворити зону вільної торгівлі між цими країнами без обмежень та виключень. Координацію в межаї
ЄЕП повинен проводити єдиний наднаціональних орган. С
таття 4 Угоди, встановлює, що “координація процесів формування та функціонування ЄЕП здійснюється відповідними органами, структура яких формується з урахуванням рівня інтеграції”. Рішення з усіх питань у єдиному регулюючому органі ЄЕП приймаються виваженим голосуванням, а кількість голосів кожної зі Сторін у цьому органі визначається з урахуванням її економічного потенціалу. Розподіл голосів встановлюється на основі домовленості Сторін. Україна, ратифікуючи зазначену Угоди, бере на себе зобов’язання виконувати будь які рішення єдиного регулюючого органу.

Концепцією щодо формування ЄЕП, а саме абзацом третім її Розділу VI передбачено, що документи, в яких має відбуватись закріплення механізму реалізації прийнятих рішень, введення санкцій за їхнє невиконання, а також механізму вирішення спорів у кожному укладеному ними міжнародному договорі, спрямованому на формування ЄЕП, повинні містити положення про неприпустимість застережень до них.

 

Примітки:

Народні депутати України В.Сівкович та В. Мусіяка не голосували “за” ратифікацію згаданої угоди щодо створення ЄЕП, оскільки вважають, що угода про формування ЄЕП передбачає створення наднаціонлаьних структур, що суперечить Конституції України. Участь у прийнятті рішень в наднаціональному органі здійснюється виваженим голосуванням, а кількість голосів кожної зі Сторін у цьому органі визначається з урахуванням її економічного потенціалу. Враховуючи неспівставлюваність економік Російської Федерації та України, можна визначити, що співвідношення голосів при прийнятті рішень в такому органі безумовно буде на користь Росії. Саме тому, цей орган може стати дискримінаційним стосовно окремих учасників Угоди, у тому числі і щодо України. Стаття 4 Угоди про ЄЕП ставить під сумнів державний суверенітет України і суперечить статтям 1 та 2 Конституції України.

Депутати вважають, що у Законі України “Про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору” має бути зроблене застереження, за яким Україна матиме право не виконувати ті рішення цього органу, проти яких голосували представники України у ньому. Проте, такого застереження в угоді не було зроблено.

Крім того, слід відзначити, що Концепцією щодо формування ЄЕП передбачено, що документи, в яких має відбуватись закріплення механізму реалізації прийнятих рішень, введення санкцій за їхнє невиконання, а також механізму вирішення спорів у кожному укладеному ними міжнародному договорі, спрямованому на формування ЄЕП, повинні містити положення про неприпустимість застережень до них. Виходячи з цього положення, Україна, попри застереження, пропоноване у проекті Закону, надалі  не матиме можливість робити застереження до інших договорів, пов’язаних з ЄЕП. Для уникнення цього  у Законі про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору необхідно було  зробити застереження про те, що положення другого речення абзацу третього Розділу VI Концепції щодо формування ЄЕП не діятимуть щодо України і Україна залишає за собою право робити застереження щодо змісту міжнародних договорів, спрямованих на формування ЄЕП. 

 

 

21-23 квітня:

У зв‘язку з наполяганнями Фракцій “Наша Україна”та  “БЮТ” Верховна Рада України протягом з 21 по 23 квітня займалась розглядом ситуації, пов‘язаної з виборами мера м. Мукачево та прийняттям відповідної постанови. У зв‘язку з цим,  жодні інші законопроекти, у тому числі і соціального змісту, на пленарних засіданнях не розглядались.

 

Враховуючи висловлені Вами зауваження та пропозиції, надаємо додаткову інформацію про Народних депутатів, представників Політичної партії “Вперед, Україно!” Віктора Мусіяки та Володимира Сівковича:

 

Мусіяка Віктор Лаврентійович (Народний депутат України, кандидат юридичних наук, професор, Голова Політичної партії “Вперед. Україно!”):

-    член Комітету Верховної Ради з питань правової політики;

-    Голова підкомітету з питань судово-правової реформи (законотворча робота в сфері судової реформи, цивільного, адміністративного процесів, скраги на суддів, призначення на посаду суддів на безстроковий термін тощо);

-    Секретар Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України по доопрацюванню проектів законів щодо внесення змін до Конcтитуції України.

 

Сівкович Володимир Леонідович (Народний депутат України, перший заступник голови Політичної партії “Вперед, Україно!”):

-    член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони;

-    голова підкомітету з питань безпеки та діяльності оборонно-промислового комплексу, військового та військо-технічного співробітництва;

-    член Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності.

           

20 квітня 2004 року Володимир Сівкович вийшов зі складу депутатської фракції “Регіони України”. З цього моменту він є позафракційним. Як заявив В. Сівкович в своєму інтервью Лівівській газеті “Поступ”, це крок обумовлений наступними чинниками:

 

“Ситуація дуже проста. Я не ворог фракції "Реґіони України" чи Кабінету Міністрів. Фракцію ж я залишив з приводу морально-етичного аспекту. Фракція "Реґіонів", яка має свого кандидата в президенти, повинна адекватно відреагувати на той "бєспрєдєл", що був у Мукачевому. Я вважаю, що кожен нормальний народний депутат має боротися за статус народного депутата й Верховної Ради як вищого законодавчого органу України та не повинен дозволяти міліції бити депутатів тоді, коли народні обранці виконують свої обов'язки.  Якщо підтвердиться інформація про свавілля в Мукачевому в тому ракурсі, в якому про нього розповідають постраждалі депутати, то мені доведеться виходити й із більшості. Перебувати в більшості, яка дозволяє мукачівські події, не природно й не правильно. Хочу наголосити, що я не підтримую ні кандидата на посаду міського голови від блоку "Наша Україна", ні кандидата від СДПУ(о). На цих виборах у мене немає ніяких інтересів. Мої інтереси -- це Верховна Рада та статус народного депутата”(Газета “Поступ”, 21 квітня 2004 року).

 

 

 

 

Анонс суспільно та економічно важливих питань, що розглядатимуться Верховною Радою України протягом з 1 по 31 травня 2004 року:

 

 

11 травня:

1. День Уряду “Про дотримання вимог законодавства щодо підтримки агропромислового виробництва та пріоритетності соціального розвитку села в Україні у 2004 році та формування ефективних механізмів їх розвитку на перспективу”.

2. Проект Закону про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2004 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях.

3. Проект Закону про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік

4. Проект Закону про нотаріат.

5. Проект Закону про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування.

6. Проект Закону про внесення змін до статей 6 та 11 Закону України.

 

 

12 травня:

1.            "Про податок на додану вар­тість" (щодо зменшення ставки податку).

2.            Проект Закону про внесення змін до Житлового кодексу України (щодо надання житла інвалідам війни).

 

13 травня:

1. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (щодо прожиткового мінімуму для дітей у багатодітній сім'ї).

Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

2. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (щодо створення робочих місць) (друге читання).

3. Проект Закону про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

4. Парламентські слухання: "Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні"

 

 

14 травня:

1. Проект Закону про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки.

2. Проект Закону про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України.

3. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" (щодо зменшення фінансового тиску на споживачів).

 

18 – 21 травня:

1. Проект Кримінально-процесуального кодексу України (повторне друге читання).

2. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (друге читання).

3. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (щодо категорій посад сільських, селищних, міських голів).

4. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати.

5. Проект Закону про поетапне підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

6. Проект Закону про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я (щодо додаткової відпустки медичним працівникам.

7. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (щодо пенсійного забезпечення).

8. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України з питань оперативно-розшукової діяльності.

 

 

ЦВК ВУ, квітень, 2004р

© - ВСІ ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО.